Нарешті на роботі настав невеличкий штиль. Може те, що я сьогодні сам чергую, а може через те що сьогодні субота. Користуючись моментом вирішив розказати про свою подорож в Карпати в среедині липня цього року.
Ще з самого початку я виступав її ініціатором. Адже після минулорічного підкорення Роман-Кошу в Криму я твердо сказав що 2008 року я буду в Карпатах, то ще навесні сказав своїм друзям - хочу повторити маршрут славетної мандрівки 2002 (з пластунами з свого гуртку). Головною метою такої мандрівки було бажання покорити таку цікаву прекрасну гору як Піп-Іван, пройшовшись до неї через весь Чорногірський хребет. А ще хтів "помститись" Петросу за мозолі 2002.
Поїздку запланували як 4-денну, оскільки у всіх робота, тому як завжди обмаль часу. Після перемов, спілкувань підібрали оптимальний час - 11-14липня. Прогноз погоди спочатку не радував, але перед самим початком мандрівки все стабілізувалося. На той час назбиралось 5 участників і потім в добавок добавився син ректора ТДТУ- Ясній О., що зробили мандрівеку ще більш значущою і відповідальнішою. Отож рушили в дорогу 6 екстремалів.
Вирушили з Тернополя автобусом в 5 ранку. Нажаль, не повезло сісти в Київський Автолюкс, тож пришлоссь чухати рейсовим Еталоном. В Франик приїхали біля 9. Там вийшла справжня хохма. Підійшов до нас "приватник" і давай ламати їхати до Квасів сз ним, його бусом. Зарубав за таке діло 70грн з чоловіка. Гроші немалі, але нам був потрібен час, тому хотіли вламати його на 50. Але розвідавши обстановку взнали що їде автобус до Ясіні, а звідти до Квасів 10км ще. Шофер Ясінського автобуса ще нам сказав, що вас розводять. Потім, той чувак приватник взнавши що нас відібрав шовер автобуса на Ясіню підняв кіпіш. однис словом, зібралась банда шоферів і банда приватників. Ніколи не думав що за нас буде хтось піднімати такий кіпіш. Все бійшлось без кровопролиття. І ми в котре переконались на що наші люди готові заради грошей. Хоча після того інциденту кажуть що той приватник не зявлявся у Франику, а тепер десь кочує в районі Заросляка. :-)
В 12годині ми буле вже в с.Ясіня звідки з таксі за 5грн з брата добрались до с.Кваси. Дуже смішно було дивитись на таксиста коли від перегрузу (5*70кг+1*100кг+6 наплічників по 20кг) у чувака зависала шарманака на пісні "Погибають пацани погибають" :-) Жаль, таксист незнав гірських маршрутів і викинув нас не біля початку 15маршруту (Кваси-Біостаціонар-Петрос), а трохи лівіше біля перевалу Кевелів. І ми рушили.
1 ддень стандартно був важкий - набір висоти, традиційне блукання до виходу на маршрут. Але все таки в потрібний момент кинувшись перпендикулярно вгору, пробираючись через чарники, вийшли на такий довгожданий камінець з написом 15. В перші ж дні почалось відставання декого з учасників і ми змушені були ночувати перед стежкою виходу на хребет, а не за г.Петрос як планувалось раніше. Таким чином ми збились з графіку на 4-5год і це нас почало тривожити. Єдине що радувало - погода. Після дощів у четверг, в той день (пятницю) було сухо і пасмурно. А на вечір хмарки розішлись і нас чекав сонячнийй деньок суботи.
На моє переконання стали рано (о 6). І я не помилився. Поки ми похавали, зібрали намети вже була 8год. Рушили всі не з дуже хорошим настроєм, бо випала роса, намети не встигли висохнути, ноги чвакали, після розгрузу одного з учасників наплічники поважчали на 2кг в кожного... Дорога на Петрос перетворилась в гру з доганянням одним учасником групи з 5 чоловік. Тому ми знов втрачали дрогоцінний час. Але до обіду встигли прийти на Петрос. Там досушили намети і рушили до г.Попса(Говерла). Спускаючись крутим спуско
м Петроса всі дружно раділи що ми піднімались на Петрос не зі сторони Говерли. В далекому 2002 піднімаючись тим крутим схилом на Петрос я натер декілька омзолів, ледве дійшов до Квасів і чуть не зійшов з маршруту...
Дорога на Говерлу не є надто складна, але заважало сонце. Через відставання учасника Яснія О. ми прийшли під говерлу в районі 6. Оскільки ще один учасник пошкодив ногу ми довго вирішували чи ставати на ніч перед говерлою, чи обійти її траверсом і переночувати перед Брескулом, чи все таки підкорити найвищу вершину України.
Після того як нас обігнала парочка в туфлях, при чому дівчина була на каблуках. Всі вирішили підкоряти вершину. На жаль, під час набору висоти в одного учасника почалась гірська хвороба тому спустились ми з Говерли вже біля 20. і знайшовши джерело перед Брескулом розбли табір і заночували.
На наступний день ослабленого і хворого участника вирішили відправити до Заросляка а візди в Франик і додому. Але оскільки самого ого відпускати не хотіли, переконали піти з ним учасника який відставав ццілу дорогу і тормозив групу. Таким чином нас лишилось 4. 4 самих витривалих, тому ми далі пішли з надзвичайно швидким темпом по хребту Чорногори. Красу Чорногори важко передати словами, навіть фотографії не всилі з цим справитись. Погода була чудова, на небі ні хмаринки. Відчуваючи як жарить сонце ми йшли далі, майже не зупиняючись. Навіть Бербенескул, біля якого завжди холодно зустрів нас температурою з позначкою більше 30. Доречі на хребті Чорногори зустріли безліч туристів з Львова, Києва, Чехії, Польщі, навіть 2 фарнцузів. Дуже радує той, факт що Українські Карпати стають популярні. Якби не вандали, що нищять конуструкції на Петросі, Говерлі, талиблички з покажчиками взагалі б усе для зарубіжного туриста виглядало б ідеально. Погода настільки була ясна, що Піп-Іван проглядався з руїнами обсерваторії на декілька десятків кілометрів. Це трохи незвично адже всі привикли бачити цю гору в тумані. Збавивши хід після Бребенескула в 18-00 годині ми попали на Піп-Іван. Здивувало мене те на скільки обсерваторія розвалилась за 6років. Вже не можливо було вилізти на верхвіку круглої вежі де я фотографувався 6 років тому, кругом свинюшник, вже майже не знайдеш старої автрійської цегли 20років, тощо. За день всім нам напекло в голову сонце і на спуску з гори почався масовий психоз, регіт. Вечером я зрозумів що в мене тепловий удар. Але на наступний день нас чекав спуск, то саме тяжче було позаду. Принаймі ми так думали. Ставши на табір зустріли гурпу Львівських пластунів, які мандрують Чорногорою курінним табором. Поспілкувавшись з ними згадав свою юність, коли я теж стоптупав своїми ногами українські простори...
Ранок приніс втішні новини. На небі зявились хмарки, що прикривали сонечко. Нас чекав спуск через гору "Вухатий камінь". Ніколи не думав що спуск може бути важчим чим підйом. На Вухатому камені я переконався в цьому. Час від час змушені були робити зупинки, через надзвичайне навантаження на коліна. Але потихенько-потихенько ми добрались до славнозвісної колиби-магазину, на початку села Дземброня. Затарившись сиром і підкріпившись кількома літрами молока ми далі продовжили спуск до с.Дземброня. Близько 1 ми завершили спуск. Дякувати Богу ми домовились з водієм буса який їхав до Ворохти. Вже їдучи ним ми оцінили шлях який ми могли пройти пішки до Ільця. Цей шлях склав би всього 12км. Хоча такої їзди за своє життя я не памятаю. Пилюка, ями і бус, який складав враження що їде без амортизаторів. Спас мої самі мягші і тендітні місця позичений у хлопців "підсрачник". Далі була дорога до Франика, звідти до Тернополя. Тріумфально ми вїхали на автовокзал рідного місця в 19-30 14 липня.
Пройшовши запланований маршрут, підкоривши майже всі (крім 1) 2000 тисячники Карпат ми розїхались по домівках...
Всі дружньо сказали, до зустрічі в Карпатах!
creative
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
wowkylaka's journal
cheerful
working
crazy
tired
bored
bouncy
hot
confused
hungry
nervous